Чому люди йдуть в екопоселення

Для чого люди переїжджають в екопоселення якщо не для занять сільським господарством? Про це розповів житель одного з екопоселень у Латвії, Марк Лейдман. Передаємо його розповідь від першої особи.

Колись давним-давно у мене з’явилася мрія. Не відразу, а поступово вона сформувалася і стала майже відчутною на дотик.

Захотілося мені жити з усією моєю родиною у своєму будиночку, на просторій ділянці землі, на якій можна і ставок викопати, і город завести, і сад фруктовий, і гайок посадити. А поруч щоб жили сусіди, та такі, щоб теж їм подобалося таке життя. Щоб добре нам було разом свята святкувати та справи загальні робити. І діти щоб росли на природі та на просторі, щоб воля була. І називалося це все – жити в екопоселенні.

Але ось яка дивина трапилася. Як тільки мрія оформилася в образ, я її злякався. Злякався я сільського життя, того, яке знав, бачив. Злякався важкої праці на городі, перекопування, прополки регулярної, поливу щоденного. Не бачив я себе фермером. Не уявляв селянином.

І так кілька років я жив в цьому протиріччі. Образ вабить мене своєю жвавістю та ідилією, а досвід підказує, що так не буває.

Але що ще важливіше, не зустрічалися мені люди, які були готові розділити зі мною такий спосіб життя. Я чув, що вони десь є, а бачити не доводилося. І ось у 2002 році раптом мене осяяла проста, як день, істина: «Під лежачий камінь вода не тече». Звідки взятися їм в моєму житті, однодумцям цим, якщо я нічого не зробив, щоб знайти їх. І я почав шукати.

Причому шукати я став одразу в двох напрямках. З одного боку, ми з сім’єю сестри дружини почали шукати землю, де могли б оселитися, і людей, яким був би цікавий такий спосіб життя.

Шукали кілька місяців, але в підсумку людей знайшли раніше. А як тільки почали знайомитися та спілкуватися, виявилося, що традиційне землеробство набагато більш трудомістке, ніж натуральне, або органічне. Що досвіду, як легше вирощувати собі їжу, у світі накопичено чимало, і люди готові ним ділитися.

Будинок можна будувати з простих матеріалів, не порушуючи природну рівновагу, використовуючи підручні матеріали навколо нас, які швидко можуть відновитися в природі, або їх використання, навіть масове, не завдасть шкоди природним запасам. Буде це і дешевше, і ефективніше, і здоровіше.

І щоб жити на землі, зовсім не треба ставати фермером або селянином. Я перестав боятися своєї мрії, і ми почали створювати екопоселення.

 

Що таке екопоселення?

Екопоселення з’явилися в Західній Європі в шістдесятих роках минулого століття. Ще раніше з’являлися окремі громади, які можна вважати екопоселенням, але як масовий рух вони стали розвиватися саме у другій половині ХХ століття.

Одна з перших книг, виданих російською мовою, була книга Робета Гілмана «екосела та стійкі поселення», що вийшла в 1991 році. До сих пір вона є одним з основних російськомовних посібників у цьому руслі.

Відповідно до неї, екосела (тепер це слово майже ніхто не вживає) – це невеликі громади, в яких потреби людини гармонійно інтегровані в природне середовище, забезпечуючи здоровий розвиток необмежено довго. Творці екопоселень прагнуть створювати своє життя екологічно, економічно, культурно і духовно розумно, згідно сталого розвитку людства і планети в цілому.

Інакше кажучи, екопоселення – це добровільна спільнота громадян, які проживають у сільській місцевості і які дотримуються принципів найменшого негативного впливу на навколишнє середовище. Екопоселення створюють моделі стійкого соціально-економічного розвитку на базі екологічних технологій, усвідомленого мінімалізму та максимально повного самозабезпечення.

Загальноприйнятого формулювання поняття «екопоселення» немає, тому що саме по собі явище це живе, і кожне екопоселення настільки унікальне, що часом важко сформулювати, що ж їх усіх об’єднує.

 

Перші в Латвії

У Латвії екопоселення стали зароджуватися на самому початку XXI століття. Першими з’явилися такі проекти, як «Дзіесмас» в Краславському районі, «Варавіксне» на території Гауйского національного парку, пізніше – Zaķi un citi zvēri в Айзкраукльскому районі, також була спроба створення екопоселення в Алуксненському районі.

Кожен з проектів можна та потрібно розглядати незалежно. Деякі з них існують досі, деякі перестали існувати або видозмінилися настільки, що вже незрозуміло, як це назвати та що з ними буде потім.

Родоначальниками латвійського руху екопоселень заведено вважати «Рожкалні». У 1999 році сім’я Нейманів почала створювати невелику громаду типу «Кемпхілл» (Champhill) у Валмієрському районі. Основний принцип руху «Кемпхілл» – допомогти влитися у суспільство людям з особливими потребами, таким чином й самим навчатися створювати гармонійні відносини.

Самі себе вони не зараховують до екопоселень, хоча і общинний спосіб життя, і використання екологічних та натуральних технологій дозволяє їх вважати, мабуть, найуспішнішим на сьогодні проектом серед латвійських екопоселень.

 

Екопоселення «Дзіесмас»

У 2002 році ми приватизували понад 200 га землі в Краславському районі для створення екопоселення «Дзіесмас».

Спочатку нас було вісім сімей, пізніше стало 12. Кожній родині, що пройшла випробувальний термін та яку прийняли загальними зборами в члени екопоселення, виділялася ділянка землі приблизно 1,5 га у власність. За час розвитку проекту ми побудували ділянку загальної дороги, викопали загальний ставок, також розвивалися маєтки учасників поселення. Було побудовано кілька будинків, викопані ставки на ділянках, посаджені сотні дерев у лісосмузі навколо території екопоселення та в особистих маєтках.

Нам здавалося, що досить того, що ми всі «хороші хлопці» та всі прагнемо до гармонійного життя. Мабуть, найбільшою помилкою було те, що спільному баченню нашого екопоселення приділялося вкрай мало уваги. Кожен створював його так, як вважав за потрібне і правильне. По-моєму, саме це і призвело до того, що спільного проекту «Дзіесмас» більше не існує. Є окремі землевласники, іноді збираються разом для приємного проведення часу. Та й то не всі готові цей час проводити в одній компанії.

Негативно позначилося на розвитку екопоселення й те, що земля розташована в 300 км від Риги, а більшість учасників проекту – саме мешканці столиці.

 

Екопоселення «Варавіксне»

Один з перших проектів, який досі розвивається – «Варавіксне» (Веселка) – знаходиться у Валмієрському районі на території Гауйського національного парку. Це невелике екопоселення, в якому передбачені ділянки для п’яти сімей. Зараз там три сім’ї, які не проживають там постійно, але досить активно розвивають цю територію.

Творці цього екопоселення вірять, що присутність природи здатна зцілювати і тому вони прагнуть зберегти та примножувати біологічне різноманіття. Для цього учасники проекту досліджують природні процеси, що відбуваються у цій місцевості, освоюють натуральне будівництво, використовують місцеві матеріали, вивчають методи органічного сільського господарства.

У цьому екопоселенні обходяться без статуту, оскільки при такій невеликій кількості сімей всі питання можна вирішити шляхом простого людського спілкування.

 

Три головні принципи екопоселення

Zaķi un citi zvēri («Зайці та інші тварини») на сьогодні друге за величиною латвійське екопоселення після «Дзіесмас». У цьому екопоселенні дотримуються трьох основних принципів:

  • екологічний – означає повагу до всього живого. Виражається у застосуванні екотехнологій як в господарюванні, так і в будівництві;
  • принцип традиційної культури – означає як повагу, так і дотримання народних духовних обрядів (наприклад, святкування свят Сонячного кола), так і використання традиційних ремесел, давніх методів праці, зокрема як джерело натхнення для творчих робіт;
  • відчуття дому та затишку, або збереження загальнолюдських цінностей, що є важливим елементом у синтезі мудрості минулого з сучасним досвідом та умовами життя.

 

Джерело: Екологічний блог (ruslo.info)

  • 13
    Shares

Залишити відповідь