Хвіст ящірки є своєрідним сховищем жиру на період голоду та на сезен розмноження, коли тварині потрібно особливо багато енергії. Коли об‘єму хвоста стає недостатньо, жир починає накопичуватися в черевній порожнині. Здавалося б, втративши хвіст, ящірка могла б його з’їсти та поповнити запас енергії. Але втрачає вона його не просто так.

Ящірки є улюбленою стравою багатьох хижих представників тваринного світу. Щоб не стати їх здобиччю, у випадку небезпеки ящірка різко скорочує хвостові м’язи, і там, де є неокостенілий прошарок у хребцях, відбувається перелом. Так як хвіст містить нервову та м’язову систему, він починає звиватися, відволікаючи на себе увагу нападника, і даючи своєму колишньому господарю час, щоб втекти. Тобто, якби ящірка з’їдала хвіст,  втрачався би весь сенс його відкидання.

 

Хвіст ящірки та його значення

З втратою хвоста ящірки втрачають не тільки запаси жиру. Вони можуть втратити й здатність до розмноження, адже в них просто не буде для цього достатньо енергії. Хвіст ящірці необхідний також для утримання рівноваги під час пересування. А для геконів, ігуан та інших видів, котрі лазять по деревах, втрата цього органу спричиняє суттєві незручності, оскільки він використовується, щоб чіплятись за поверхню гілок. Хвіст стає у нагоді і під час плавання. Після втрати хвоста водяним ящіркам часто навіть доводиться змінювати спосіб життя та переходити на сушу.

Втім, ця незручність є тимчасовою. На місці втраченого хвоста поступово виростає новий. На це йде від місяця до року часу, в залежності від величини ящірки. Буває й так, що хвіст лише надламується, але не відкидається. Щоправда, новий все одно виросте. Таким чином з’являються двохвості й багатохвості ящірки.

Здавалося б, щасливий кінець. Але є одна проблема. Хребці з необхідними прошарками не відновлюються. Тому відкинути хвіст вдруге вже не вдасться. Таке можливо лише в тому випадку, якщо був втрачений не весь хвіст, а його шматочок. Тоді за рахунок хребців, що збереглися вище, хвіст може обламатися знову.

До речі, хвіст відкидають не всі ящірки. Більшість агам, ігуан, хамелеонів та варанів такою здатністю не володіють. У них інші способи захисту. Варани б’ють нападника хвостом, шиплять та боляче кусаються. А шипохвости, які відносяться до сімейства агамових, захищаються за допомогою хвоста з колючками та потужних щелеп. Раніше ми писали, що північноамериканські ящірки за дуже короткий термін адаптувалися до холоду.

 

Джерело: Екологічний блог (ruslo.info)